«Я лінива»: чому ми караємо себе замість того, щоб зрозуміти

Нещодавно побачила в Threads допис дівчини, яка розповідала про свій візит до психіатра.

За її словами, багато років вона вважала себе лінивою. Їй було важко змушувати себе робити звичайні справи, бракувало сил, усе давалося через зусилля. Вона звинувачувала себе, намагалася більше старатися, шукала способи стати дисциплінованішою.

А потім звернулася по допомогу. І виявилося, що справа була не в лінощах. У неї були депресія і високий рівень тривоги.

Мене в цій історії зачепила не сама діагностика, а інше питання.

Як так виходить, що замість того, щоб допомогти собі, ми часто обираємо самозвинувачення?

Захисти шукають не правду, а швидку відповідь

Один із можливих варіантів відповіді пов'язаний із психічними захистами.

Коли ми говоримо про захисти, важливо пам'ятати: їхнє завдання не в тому, щоб знайти істину. Їхнє завдання — допомогти психіці впоратися з реальністю настільки, щоб можна було рухатися далі.

Саме тому захисти часто обирають не найточніше пояснення, а найшвидше.

Уявіть жінку, яка приходить до лікаря зі скаргами на постійну втому.

Один лікар відмахується:

— Вам потрібно більше рухатися і частіше бувати на свіжому повітрі.

Інший призначає аналізи, знаходить залізодефіцитну анемію і підбирає лікування.

Більшість із нас без вагань скажуть, що другий варіант кращий. Тому що другий лікар не поспішив із відповіддю. Він спочатку спробував зрозуміти, що саме відбувається.

Цікаво, що до себе ми часто застосовуємо саме підхід першого лікаря. Ми бачимо проблему і майже миттєво знаходимо пояснення:

• я лінива;

• я слабка;

• я просто недостатньо стараюся.

І дуже рідко ставимо собі питання: а що, якщо справа в чомусь іншому?

До речі, у цьому прикладі можна подумати і про поведінку першого лікаря. Чому він так легко відмахується від пацієнтки? Можливо, він перевантажений, виснажений або має занадто мало часу. І тоді його психіка теж обирає найпростішу відповідь замість складного дослідження.

Захисти не люблять складність.

Вони люблять визначеність.

Стан «я не знаю, що відбувається» для психіки часто виявляється значно важчим, ніж стан «я знаю, що проблема в мені». Навіть якщо це пояснення болюче, воно все одно створює відчуття ясності. А ясність зазвичай переживається легше, ніж невизначеність.

Що змінюється, коли захист «дорослішає»

У когнітивно-поведінковій терапії є просте питання, яке часто ставлять, коли людина описує себе через жорстке переконання.

Наприклад:

— Я лінива.

Тоді терапевт може запитати:

— Ви завжди лінива?

І дуже часто відповідь звучить:

— Ні.

Цього зазвичай достатньо, щоб стара відповідь почала втрачати свою очевидність. Якщо я не завжди лінива, то, можливо, справа не в лінощах. Можливо, це перевтома, тривога, депресія, страх помилки або щось іще, чого я поки не помічаю.

Саме тут починається те, що мені хочеться назвати дорослішанням захистів. Захист не зникає, але перестає поспішати з висновками. Замість швидкої відповіді з'являється питання, а замість самопокарання — цікавість.

Чому цікавість допомагає більше, ніж самозвинувачення

Самозвинувачення закриває дослідження. Якщо причина вже знайдена, шукати більше нічого.

Цікавість працює інакше. Вона дозволяє довше залишатися поруч із невизначеністю і витримувати думку: «Я поки не знаю, що відбувається». На перший погляд це може виглядати слабкістю, але насправді потребує значно більше внутрішньої стійкості, ніж готова відповідь.

Саме з цього місця з'являється можливість побачити реальну причину проблеми, а не ту, яку першою запропонував захист.

Як терапія працює із захистами

Одна з цілей терапії полягає не в тому, щоб позбавити людину захистів. Без захистів психіка існувати не може.

Але захисти можуть ставати більш гнучкими, менш жорсткими, менш караючими і більш зацікавленими в реальності.

Парадоксально, але перший крок до змін починається не з правильної відповіді, а з відмови від неправильної відповіді.

Не з думки:

«Я лінива».

А з думки:

«Схоже, я поки що не розумію, що зі мною відбувається».

Саме з цього місця зазвичай і починається справжнє дослідження.

Якщо вам відгукнувся цей текст, пропоную трохи більше дізнатися про захисти і про те, як вони проявляються в житті:

• Гіперконтроль - це не про владу
• Захисти вищого рівня: коли ресурсів вистачає
• Як психіка ховає від нас найболючіше