Чому після одного повідомлення я забуваю, що робила?

Ми вже говорили про те, де саме може губитися інформація, коли нам здається, що в нас «погана пам’ять», і про те, що може відбуватися між «я хочу це зробити» і фактичним початком задачі.

Тепер уявімо, що почати вдалося.

Ви пишете текст. Уже знаєте, до чого ведете думку, тримаєте в голові наступний аргумент і пам’ятаєте, що одну цифру треба перевірити.

Приходить повідомлення від колеги:

«Ти сьогодні будеш на зустрічі?»

Відповісти нескладно. Це ж буквально одна хвилина.

За хвилину ви повертаєтеся до документа.

Так. А що я взагалі зараз робила?

Сьогодні розберемо, що відбувається під час таких переривань і, головне, як зменшити втрати, коли потрібно повернутися назад.

«Це ж одна хвилина»

Ми звикли оцінювати відволікання за тривалістю нової справи. Якщо відповідь на повідомлення зайняла хвилину, здається, що саме хвилину роботи ми й втратили.

Але дослідження переключення та переривань досить упевнено показують, що це не так.

Поки ми працюємо, активним залишається контекст задачі: де ми зараз, що вже зробили, про що думали і що збиралися робити далі. Після переключення частину цього контексту доводиться відновлювати.

Додатковий час, який потрібен після переривання для повернення до основної задачі, навіть має окрему назву — resumption lag. Цей ефект добре відтворюється в експериментальних дослідженнях.

Для повсякденного життя це можна звести до простої формули:

Ціна переключення = вхід у новий контекст + нова дія + відновлення попереднього контексту.

Це не наукова формула, а зручний спосіб описати те, з чого в повсякденному житті може складатися суб’єктивна ціна переключення.

Причому ці частини можуть коштувати дуже по-різному. Відповісти на повідомлення можна за хвилину, а потім ще кілька хвилин згадувати, куди вів абзац, який ви писали.

Такі труднощі з поверненням до задачі після переключення уваги особливо знайомі багатьом людям із СДУГ, але сам ефект переривання не є специфічним для СДУГ.

Пастка дешевого входу

Дослідження переключення давно показують: продовжувати вже розпочату діяльність і переключитися на іншу — когнітивно не рівноцінні дії. Переключення має власну ціну. У певному сенсі продовжувати рухатися вже прокладеними рейками дешевше, ніж перекладати стрілку.

А далі я запропоную робочу гіпотезу, яку можна перевірити на власному досвіді.

Уявімо, що посеред роботи ви згадали:

«Треба ще розібратися з податками».

Для цього доведеться знайти документи, пригадати, що ви вже з’ясували, зрозуміти, де зупинилися і що робити наступним. Ціна входу добре помітна ще до того, як ви переключилися.

«Ні. Потім».

І ви продовжуєте працювати.

А тепер приходить повідомлення:

«Ти сьогодні будеш на зустрічі?»

Тут майже весь необхідний контекст уже лежить перед вами. Зрозуміло, про що йдеться і яку маленьку дію потрібно виконати.

«Та я лише швидко відповім».

Саме такі переривання можуть створювати цікаву пастку: вхід у нову справу виглядає дешевим, а ціну повернення до старої ми побачимо вже після того, як переключилися.

Тому:

«Це займе хвилину» і «це коштуватиме мені хвилину» — не одне й те саме.

Що захищати, а що — ні

З цього не випливає, що під час будь-якої роботи потрібно вимикати телефон, закривати пошту й забороняти людям до вас звертатися.

Не всі задачі однаково переживають переривання.

Якщо ви виконуєте знайому механічну роботу, повернутися до неї може бути нескладно: середовище саме підказує, де ви зупинилися і що робити далі.

Інша справа — складний текст, розрахунок або задача, в якій ви одночасно тримаєте кілька шматків інформації. Частина роботи в цей момент існує лише у вашій голові, і після переривання її доводиться збирати заново.

Експериментальні дослідження справді показують, що після переривання повернення до складніших задач може потребувати більше часу, ніж повернення до простіших.

Тому корисніше не встановлювати загальне правило «мене не можна відволікати», а поспостерігати:

Які саме частини моєї роботи особливо дорого переживають переривання?

Саме їх має сенс захищати: на певний час вимикати сповіщення, не відкривати пошту, домовлятися з колегами про години без коротких запитань.

Залишити собі дорогу назад

Уникнути всіх переривань неможливо. Але можна зменшити ціну повернення.

І тут у нас є хороша доказова опора: дослідження показують, що зовнішні підказки про стан задачі до переривання допомагають швидше її відновити, а можливість підготуватися до переключення також може полегшувати повернення.

У повсякденній роботі цей принцип можна спробувати перенести на дуже просту зовнішню опору: перед переключенням залишити собі коротку мітку про те, де ви зупинилися і що збиралися робити далі.

Наприклад:

«Далі — пояснити суперечність між двома результатами».

Або:

«Зупинилася на рахунках за травень».

Це не конспект роботи. Це мітка повернення.

Той самий принцип можна використати, коли переривання приходить не ззовні, а з власної голови.

Ви працюєте і раптом згадуєте:

«Треба купити корм».

За цим легко приходить: «Якщо зараз не зроблю — забуду». І ось ви вже не пишете текст, а відкриваєте магазин.

Але нову задачу не обов’язково або тримати в голові, або негайно виконувати. Її теж можна винести назовні:

«Корм».

І продовжити роботу.

В одному випадку ми зберігаємо назовні те, що не хочемо забути після переключення. В іншому — те, що не хочемо забути, щоб не переключатися.

Обидва рази зовнішня опора забирає частину роботи в пам’яті й допомагає зберегти поточний контекст.

Тобто одна й та сама дія — щось записати — може вирішувати дві різні задачі: допомагати повернутися після переключення або допомагати взагалі не переключатися.

Скільки мені коштуватиме повернутися?

Ми не можемо — і не мусимо — прибрати з життя всі переривання. Іноді коротке повідомлення справді майже нічого нам не коштує.

Але «одна хвилина» описує лише тривалість нової дії. Вона нічого не говорить про те, скільки контексту доведеться відновити після неї.

Тому перед знайомим «я лише швиденько» можна поставити ще одне питання:

«Скільки часу це займе — і скільки мені потім коштуватиме повернутися?»

Але тут з’являється ще одне цікаве питання. Чи завжди переключення справді заважає?

Для людини із СДУГ відповідь може бути складнішою. Іноді не переключитися означає поступово втратити фокус, а коротка зміна стимуляції, навпаки, може допомогти повернутися до задачі. До того ж багато залежить від того, наскільки легко відновлюється її контекст.

У наступній статті подивимося, як особливості пам’яті, уваги та переключення можуть взаємодіяти при СДУГ — і чому іноді корисна стратегія полягає не в тому, щоб ніколи не відволікатися, а в тому, щоб навчитися керувати власними переключеннями.