Я психолог і я втомилася бути благообразною

Олександра Пьоюхьонен

12.09.2025

Скільки можна бути гарною?

Скільки можна бути терплячою, ввічливою, м’якою, тримати паузи, кивати:
«Так, я розумію, тобі боляче»,
«Давай знайдемо, як тобі допомогти»...

А самій — сидіти з порожнім стаканом, без сил, без слів, з лівим оком, що сіпається.

Хочеться один раз сказати не «я поряд», а:
«Йди до біса й почни, нарешті, брати відповідальність за власне життя,
а не зливайся мені в черевик, як цуценя з тривожним привітом!»

Я не зобов’язана бути святою.
Я не зобов’язана бути зручною.
Я не зобов’язана нескінченно тримати когось за руку, якщо цей хтось жодного разу не взяв мою.

Іноді хочеться не «створити безпечний простір» для друзів і близьких,
а грюкнути дверима і написати в соцмережах:
«Психолог вийшов у вікно. Щасти вам, друзі».

І знаєте, що?
Це також турбота про себе.

Сказати: я втомилася.
Сказати: я злюся.
Сказати: витирайте ваші шмарклі самостійно, а в мене — вихідний.

Бо професійні межі — це не холод.
Це людяність, спрямована і назовні, і всередину.

І якщо ви теж відчуваєте, що більше не хочете бути благообразною квочкою —
напишіть мені просто слово «КІНЬ».

Я зрозумію. Я тут, з вами.
Але вже не по-няньськи — а по-людськи.

Якщо ви відчуваєте втому від “правильності”, зверніть увагу на:

• Чому лаятись матом — це корисно: чесно, науково й по-людськи
• Відновлення через творчість і самовираження
• Втрата ідентичності: чому це стається і як відновити себе
• Межі та сеттінг в психотерапії: навіщо вони потрібні та як створюють безпеку