ОКР

Чайка Катерина

30.08.2025

ОКР — це взагалі не про “я люблю, коли все чисто” або “я перфекціоністка”.
Це не “характер”, не кумедна звичка.
Це коли ти ніби все розумієш головою, а тіло й мозок не дають жити спокійно.

Це ніби в голові радіо тривоги, яке цілодобово віщає страхи, і ти не можеш його вимкнути.
Ось ти йдеш по вулиці — і раптом думка:

“А раптом я когось зараз штовхну під машину?”
І ти одразу: “ЩО?”
Бо точно знаєш — ти не хочеш цього. Але мозок починає крутити цю плівку знову і знову.
“А раптом ти це зробиш? А раптом ти вже це зробила? А якщо ти психопатка і просто не помічаєш?”

І ось ти вже озираєшся, перевіряєш, чи не впав хтось, повертаєшся, шукаєш очима — а всередині все тремтить.
Тому що ти боїшся не самого вчинку, а того, що більше не можеш собі довіряти.

А ще ці ритуали…
Ти ж знаєш, що вони безглузді. Але поки не перевіриш, не доторкнешся, не повториш — тривога стоїть комом у горлі.
І все — не вдихнути, не жити.

“А раптом я залишила плиту увімкненою? А раптом згорить дім?”
— і ось ти вже на порозі, але повертаєшся. Двічі. Тричі.
До тих пір, поки всередині не стає трошки легше.
І кожного разу думаєш: “Ну все, досить”.
А потім — знову.

Це не контроль. Це його відсутність.
Тому що ти ніби все знаєш, все бачиш, але не можеш зупинитися.
Тому що тривога — як фізичний біль, вона не пояснюється логікою.

Найжорстокіше в ОКР — те, як воно б’є по самопочуттю.
Ти починаєш сумніватися у собі — у своїх намірах, спогадах, у своєму “я”.
Ніби ти — вже не ти, а якийсь суд, де кожен день розгляд: винна ти чи просто сходиш з розуму.

А ще дуже самотньо.
Тому що зовні ти виглядаєш “нормальною”.
Ну, просто миєш руки по триста разів. Або перепитуєш одне й те ж.
“Всі хвилюються,” — кажуть.
А ти просто “трохи тривожна”.
І тільки ти знаєш, скільки за цим страху, сорому й виснаження.

З цим можна жити. Правда.
Можна навчитися чути себе крізь гомін думок.
Можна навчитися не вірити кожній думці.
Не йти за нею як загіпнотизована.

Це важко, але можливо.
Особливо якщо поряд є хтось, хто не засуджує, хто не здається і не йде.
Тому що з ОКР тобі не потрібен контроль — тобі потрібна безпека.
Розуміння, що ти — це не твої нав’язливі думки.

І коли ти вчишся жити з цим голосом — не пригнічуючи, не погоджуючись, а просто знаючи, що він є, але це не ти — тоді з’являється простір.
Заради себе. Заради дихання. Заради життя.

Ритуали та повтори створюють ілюзію контролю, коли всередині тривога. Але контроль не завжди дає спокій — іноді лише посилює страх.
→ Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) • Як перестати контролювати все і почати довіряти собі • Техніки заземлення та їх користь при тривожних станах