МРО — це коли почуття керують тілом

Анна Зоц

05.11.2025

Коли живеш із межовим розладом особистості (МРО), емоції не просто “в голові” — вони оселяються у тілі.
Тривога стискає грудну клітку, ніби хтось поставив камінь і не дає вдихнути.
Сором — це спазм у животі, що скручує, аж поки не стає млосно.
Гнів — пульсує в скронях, пече, ніби кров закипає.
А відчай — це важкість у всьому тілі, коли навіть рух здається зайвим, і ти лежиш, ніби тебе вимкнули зсередини.

Ці відчуття — не примхи, не просто емоційна нестабільність при МРО.
Це тіло, яке багато років кричало замість тебе.
Бо коли ти не могла сказати “мені боляче” — тіло починало боліти.
Коли не можна було злитися — напружувались м’язи.
Коли не можна було плакати — стискалося горло.
Так тіло стало мовою, якою ти вчилася виживати в умовах травми та страху покинутості, які часто супроводжують МРО.

Тіло як спосіб відчути життя

Іноді тіло стає єдиним способом щось відчути взагалі.
Через біль, через самопошкодження, через крайні реакції — хоч би як, аби лише відчути, що ти ще існуєш.
Бо фізичний біль здається чеснішим, ніж порожнеча.
Він дає межі, дає відчуття контролю там, де всередині — хаос.

Тут важливо не засуджувати себе.
Це не слабкість і не “деструктивність” — це спосіб вижити, коли емоції занадто сильні, а підтримки немає.
Коли межовий розлад особистості змушує відчувати світ без фільтрів, тіло бере на себе біль, щоб зберегти тебе.

Повернення до тіла

У психотерапії при МРО повернення до тіла — це не про “контроль” і не про “самозаспокоєння”.
Це про навчання знову бути в контакті з ним — не як із ворогом, а як із союзником.
Про повагу до його мови.
Бо тіло не зраджує — воно просто говорить тими словами, які ти колись забула розуміти.

Цей процес починається дуже повільно.
Іноді — з дихання.
Іноді — з відчуття тепла в долонях.
Іноді — з усвідомлення, що ти можеш рухатися, коли хочеш зупинитись.
І цей рух — не втеча, а повернення.

Коли тіло починає довіряти

Поступово тіло починає говорити спокійніше.
Тиск у грудях слабшає, спазми стають м’якшими, дихання — глибшим.
Бо його нарешті чують.
Бо тепер поруч є ти — не як суддя, а як свідок.

І тоді ти починаєш відчувати:

моє тіло — не тюрма, а дім.
воно не ворог, а той, хто вижив зі мною.

І, можливо, вперше в житті ти не хочеш його змінювати, карати чи виправляти.
Хочеш просто — бути в ньому.
Дихати, рухатись, жити.

Бо коли тіло і душа знову зустрічаються,
починається зцілення при межовому розладі особистості —
не миттєве, але справжнє, коли ти нарешті знову відчуваєш:

я — жива.

Коли емоції миттєво переходять у тілесні реакції, здається, що контроль втрачено. Але саме через тіло ми можемо навчитися повертати спокій і стабільність.
→ Соматизована депресія • Що таке тілесна безпека — і як її знайти • Техніки заземлення та їх користь при тривожних станах