МРО — коли почуття не мають шкіри

Анна Зоц

01.11.2025

Межовий розлад особистості (МРО) — це ніби жити без шкіри.
Кожен дотик світу болить.
Кожне слово, погляд, найменший натяк — проходить крізь тебе, як лезо.
Ти відчуваєш занадто сильно.

Любов — як вибух, який заповнює все.
Втрату — як смерть, навіть якщо людина просто не відповіла на повідомлення.
Злість — як пожежа, що спалює і тебе, і тих, хто поруч.
І це не тому, що ти шукаєш драми чи «істерична». Просто твоє емоційне “радіо” завжди на максимальній гучності.
Це і є одна з ознаків межового типу особистості — емоційна чутливість, яку важко вимкнути.

Близькість як порятунок і загроза

Межовий розлад особистості — це життя на межі між “бути з кимось” і “втекти, поки не болить”.
Близькість для тебе — і порятунок, і загроза.
Ти прагнеш злиття, відчуваєш, як у присутності іншої людини дихаєш глибше, живеш яскравіше — а потім раптом паніка: «Мене покинуть».
І щоб не чекати болю, ти робиш крок уперед — і сама руйнуєш те, що любиш.
Так проявляється страх покинутості — один із найболючіших симптомів МРО.

Кожного разу ти обіцяєш собі, що більше так не буде. Але біль сильніший за намір.
І всередині знову — емоційна буря, яку неможливо заглушити логікою.

Не маніпуляція, а біль

За всією цією бурею стоїть не “маніпуляція” і не “драма”, а біль.
Глибокий, старий, ще з дитинства.
Коли любов була непередбачуваною: то тепла, то крижана.
Коли дитячий досвід травми навчив: безпека не триває довго, і краще бути насторожі.
Коли довіра здавалася розкішшю, яку не можна собі дозволити.

Це коріння межового розладу особистості — у ранніх емоційних ранах, у невивченій безпеці.
Тому МРО — це не вирок, а стратегія виживання, створена душею, щоб витримати нестабільність любові.

Як допомагає терапія при МРО

Психотерапія при межовому розладі особистості не про “прибрати симптоми”, а про навчитися жити зі своєю глибиною, не ховаючи її.
Коли в терапії з’являється стабільність і довіра, навіть маленька — без феєрверків, але справжня — ти починаєш дихати по-новому.
Ти вчишся, що відносини можуть бути не катастрофою, а простором.
Що емоції можна регулювати, не згораючи.
Що любов може залишатись, навіть коли стає тихо.

І тоді вперше з’являється відчуття:

“Я можу бути поруч і не втрачати себе.”
“Я можу відчувати — і виживати.”

МРО — це не кінець, а шлях до себе

Лікування межового розладу особистості — це шлях до внутрішньої безпеки.
До того, щоб знайти у хаосі не ворога, а себе — ту, хто просто завжди відчувала надто живо.
І навчитися приймати це не як тягар, а як частину власної сили.

Світ здається надто гучним, а емоції — нестерпними. МРО робить нас вразливими, але саме через цю вразливість проходить шлях до живості.
→ Емоційний флешбек • Що стоїть за гнівом • Емоційна саморегуляція: коли опора — всередині