Що таке дисоціація

Author Вікторія Бельговська

Вікторія Бельговська

23.11.2025

Дисоціація — це не вигадка, а природний захисний механізм психіки. Коли говоримо про травматичний досвід, часто в нас з’являються сильні емоції, спалахи пам’яті або панічні атаки. Але іноді — навпаки. Людина нічого не відчуває. Наче її немає. Це і є дисоціація: симптоми дисоціації можуть виглядати як повне відчуження від тіла і емоцій.

За результатами досліджень нідерландського психіатра О. Нієнхейса та дитячої психотерапевтки С. Сілберг (Nijenhuis, 2015; Silberg, 2009), дисоціація перешкоджає «перегріванню» нервової системи. За допомогою цього механізму психіка «вимикає» свідоме переживання реальності, коли вона здається надто болючою або небезпечною. Це типова реакція психіки на травму. Вона може проявлятися по-різному: наче дивишся на себе зовні, не впізнаєш свої емоції, не пам'ятаєш, як пройшов день. У деяких людей дисоціація виглядає як стан замороження нервової системи: ти функціонуєш — але відчуття життя ніби немає.

На жаль, такі симптоми часто сприймають як лінощі, неуважність або навіть «байдужість». Та це не про характер. Це — про біль і про наслідки травматичного досвіду. Дисоціація найчастіше розвивається у дитячому віці як відповідь на обставини, з якими психіка дитини не може впоратися. Це звичайна реакція психіки на незвичайні, неприйнятні для дитини умови.

«Я не буду нічого відчувати, бо не можу розібратися, що саме я відчуваю і що маю відчувати».
Жорстоке поводження, нехтування з боку батьків, міжособистісні травми (такі, як зґвалтування, фізичні напади, цькування) залишають глибокі сліди. І психіка пом’якшує їх через відсторонення від подій, забування, втрату тілесної чутливості та емоційне «відключення».

Це можна виразити різними словами:
«Я не відчуваю своє тіло»,
«Не дуже розумію, коли хочу їсти»,
«Можу провести 8 годин і більше не встаючи з робочого місця, бо поринаю в роботу і забуваю про все»,
«Не розумію, коли мені дискомфортно»,
«Не розбираюсь у власних почуттях»,
«Я ніколи не злюся»,
«Не пам’ятаю, чи був сніданок».

Це теж про дисоціацію.

Дисоціація — не вирок, а сигнал.
Вона каже: «Мені було занадто важко».
І її можна поступово знімати — через роботу з тілом, повернення тілесної чутливості, регуляцію нервової системи, емоційну підтримку й безпеку поруч.

Якщо ви впізнаєте себе в цьому — ви не самі. З вами все нормально. Просто ваша психіка зробила все, щоб вижити.

Читайте також:

Наші останні статті

Завершення терапії — це не просто кінець, а окремий етап роботи. У статті — про те, як виглядає цей процес, чому важливо не зникати мовчки і що саме дають завершальні зустрічі. Про стосунок із терапевтом, досвід зворотного зв’язку і можливість винести з цього зв’язку щось своє.

20.04.2026

Як виглядає завершення терапії і чому воно важливе

Завершення — це не обов’язково крапка. Частіше — кома. Місце, де ви трохи довш...

Терапія для нейровідмінних дорослих часто виглядає інакше, ніж очікується на початку. У статті — про те, коли взагалі з’являється тема нейровідмінності, як змінюється фокус роботи і чому важливо не «підлаштовуватися під норму», а зрозуміти власні особливості. Про РДУГ, аутичний спектр і поступове відновлення контакту з собою.

16.04.2026

Як проходить терапія для нейровідмінних дорослих

На початку терапії про нейровідмінність зазвичай не йдеться. Під нейровідмінністю я маю на уваз...

Іноді в терапії зв’язок, який уже з’явився, ніби зникає. У статті — про те, чому це може статися, як відрізнити втрату контакту від складного етапу роботи і що робити в такій ситуації. Про розмову з терапевтом, страхи, які за цим стоять, і можливість відновити зв’язок або визнати його втрату.

10.04.2026

Що робити, коли зв’язок у терапії зник: як зрозуміти і що це означає

Це лякає. Бо все ж почалося: довіра, відкритість, опора. І раптом — щось змінюється. І з&r...

Здається, що все

06.04.2026

Як зрозуміти, що зв’язку в терапії немає

Іноді здається, що все нормально: терапевт чемний, розпитує, щось коментує. Але щось всередині н...