09.03.2026
Як вибудовується довіра в терапіїДовіра в терапії — це не те, що трапляється одразу, з порогу. Це не так, що ти прийшла, сі...
Read More
Вікторія Бельговська
23.11.2025
Дисоціація — це не вигадка, а природний захисний механізм психіки. Коли говоримо про травматичний досвід, часто в нас з’являються сильні емоції, спалахи пам’яті або панічні атаки. Але іноді — навпаки. Людина нічого не відчуває. Наче її немає. Це і є дисоціація: симптоми дисоціації можуть виглядати як повне відчуження від тіла і емоцій.
За результатами досліджень нідерландського психіатра О. Нієнхейса та дитячої психотерапевтки С. Сілберг (Nijenhuis, 2015; Silberg, 2009), дисоціація перешкоджає «перегріванню» нервової системи. За допомогою цього механізму психіка «вимикає» свідоме переживання реальності, коли вона здається надто болючою або небезпечною. Це типова реакція психіки на травму. Вона може проявлятися по-різному: наче дивишся на себе зовні, не впізнаєш свої емоції, не пам'ятаєш, як пройшов день. У деяких людей дисоціація виглядає як стан замороження нервової системи: ти функціонуєш — але відчуття життя ніби немає.
На жаль, такі симптоми часто сприймають як лінощі, неуважність або навіть «байдужість». Та це не про характер. Це — про біль і про наслідки травматичного досвіду. Дисоціація найчастіше розвивається у дитячому віці як відповідь на обставини, з якими психіка дитини не може впоратися. Це звичайна реакція психіки на незвичайні, неприйнятні для дитини умови.
«Я не буду нічого відчувати, бо не можу розібратися, що саме я відчуваю і що маю відчувати».
Жорстоке поводження, нехтування з боку батьків, міжособистісні травми (такі, як зґвалтування, фізичні напади, цькування) залишають глибокі сліди. І психіка пом’якшує їх через відсторонення від подій, забування, втрату тілесної чутливості та емоційне «відключення».
Це можна виразити різними словами:
«Я не відчуваю своє тіло»,
«Не дуже розумію, коли хочу їсти»,
«Можу провести 8 годин і більше не встаючи з робочого місця, бо поринаю в роботу і забуваю про все»,
«Не розумію, коли мені дискомфортно»,
«Не розбираюсь у власних почуттях»,
«Я ніколи не злюся»,
«Не пам’ятаю, чи був сніданок».
Це теж про дисоціацію.
Дисоціація — не вирок, а сигнал.
Вона каже: «Мені було занадто важко».
І її можна поступово знімати — через роботу з тілом, повернення тілесної чутливості, регуляцію нервової системи, емоційну підтримку й безпеку поруч.
Якщо ви впізнаєте себе в цьому — ви не самі. З вами все нормально. Просто ваша психіка зробила все, щоб вижити.
Читайте також:
09.03.2026
Як вибудовується довіра в терапіїДовіра в терапії — це не те, що трапляється одразу, з порогу. Це не так, що ти прийшла, сі...
Read More
08.03.2026
Що таке зв’язок у терапії — і чому без нього нічого не працюєУ терапії можна мати все «правильно»: метод, досвід, регулярність. Але якщо між вами...
Read More
07.03.2026
Терапевтичні стосунки: чому зв’язок між клієнтом і терапевтом має значенняТерапевтичні стосунки — не про “симпатію”. Вони про щось важливіше і рідше, ні...
Read More
06.03.2026
Перекладання відповідальності: чому це не завжди про інфантильністьУ популярній психології часто можна почути фразу: «Не перекладайте відповідальність на інш...
Read More