Розлад адаптації

Чайка Катерина

02.10.2025

Іноді здається, що ти просто слабка. Що не справляєшся, як усі. Що у інших он — розлучення, переїзд, війна, а вони йдуть далі. А ти — ніби зав’язла. Не спиш, не їш. Або, навпаки, заїдаєш тривогу. Серце щемить. Думки скачуть. Ніби все порушилось. Але при цьому — не ж не в клінічній депресії, не в важкій травмі. Просто… нестерпно. Це він — розлад адаптації. 

Це коли події занадто сильні або їх забагато, і ти не встигаєш перебудувати себе. Це може бути що завгодно: втрата, хвороба, переїзд, звільнення, нова робота, армія, розлучення, сварка з близьким, новина, яка вибила тебе з себе. Іноді назовні немає нічого “такого” — але всередині ніби повінь. І ти не знаєш, куди подітися. 

Це не означає, що ти слабша за інших. Це означає, що твоя система перевантажена. Ресурси вичерпані. Реакції йдуть по колу. Ти можеш плакати без причини. Бути агресивною. Або апатичною. Або надто чутливою. Або надто тривожною. І дуже часто — з почуттям провини: “Чому я не можу впоратися?”

Тому що це дійсно важко. Тому що адаптація потребує часу, опори і безпеки. А якщо ти все ще в стресі чи самотня, то психіці просто нікуди приземлитися. Вона пробує як може — спазмами, сльозами, соматикою, ступором — сказати “мені важко”. 

Хороша новина — це можна повернути назад. Ти не застрягла назавжди. Це пройде. Особливо якщо дати собі право бути неідеальною. Дозволити собі допомоги. Відкласти рішення. Знайти тихе місце всередині, або поряд з кимось, хто не буде говорити “та просто зберися”. 

Ти не зламалася. Ти живеш. І це — твій спосіб просити про опору. І, можливо, з часом саме це зробить тебе ближче до себе. Спокійніше. Справжнє вирівнювання — не в “я повинна справитися”, а “мені було важко, але я не кинула себе”. 

Коли зміни здаються непосильними, психіка реагує опором чи розгубленістю. Це тимчасовий стан, який минає, якщо дати собі час на адаптацію.
→ Депресія • Порожнеча після змін — не поразка • Як перестати контролювати все і почати довіряти собі