МРО — це коли "я" постійно змінюється

Анна Зоц

02.11.2025

Сьогодні ти впевнена, сильна, сповнена ідей.
Ти відчуваєш, що життя дихає в унісон із тобою.
А завтра — ніби хтось вимкнув світло. Порожнеча, втома, відчуття, що все втратило сенс.
І найскладніше — що обидва стани справжні. Просто між ними — безодня.

Так виглядає межовий розлад особистості (МРО) — коли твоє «я» постійно змінюється.
Це життя без внутрішнього ґрунту, без відчуття сталості.
Коли емоційна хвиля то піднімає, то змиває тебе з ніг,
а кожна нова подія здається зміною всієї системи координат.

Ти ніби не маєш чіткої форми,
тож кожен подих і кожен рух зовнішнього світу тебе змінює.
Коли тебе люблять — ти світло. Коли тебе не помічають — темрява.
Ідентичність стає хиткою, як вода, що приймає будь-яку форму, у яку її наливають.
Така нестабільна ідентичність — одна з ознак МРО, коли людина втрачає відчуття, ким вона є насправді.

Ти шукаєш опору в інших, бо всередині надто порожньо.
Стосунки, робота, ідеї, люди — усе стає спробою втримати себе, знайти контур, зрозуміти, хто ти.
Іноді це нагадує емоційну гойдалку:
захоплення й злиття змінюються роздратуванням і бажанням відштовхнути.
Це не гра і не примха — це біль, який шукає рівновагу між «будь зі мною» і «відійди, бо я не витримаю».
Так проявляється емоційна нестабільність, що супроводжує межовий розлад особистості.

Коріння цього болю — у травмі неприйняття.
У дитинстві тебе могли любити лише тоді, коли ти «зручна».
Любов могла зникати раптово, і тоді зникав спокій.
Так формується переконання: «я є, лише якщо мене бачать».
Тому доросле життя стає нескінченним пошуком підтвердження — у людях, стосунках, досягненнях.
Та коли все руйнується, здається, що руйнуєшся й ти.

Але МРО — це не нестабільний характер, а спосіб вижити там,
де стабільність колись означала небезпеку.

Терапія при межовому розладі особистості — це не просто контроль емоцій.
Це поступова відбудова себе.
Крок за кроком, через досвід стабільності — коли поруч є хтось, хто не відвертається, навіть коли тобі «занадто».
Через контакт, який не зникає після бурі.
Через прийняття, у якому не треба вибачатись за глибину.

У терапії ти вчишся відчувати, що внутрішня стабільність можлива, навіть коли світ навколо змінюється.
І тоді з’являються нові слова, що звучать як дихання:

“Я — не лише мої реакції.”
“Я — не лише біль, який мене формував.”
“Я — більше.”

Це розуміння не приходить різко. Воно росте, як світанок — спершу тінями, потім теплом.
І з часом ти починаєш вірити:
стабільність — можлива. Не у світі. У тобі.

Ідентичність при МРО може здаватись розмитою: сьогодні я — одна, завтра зовсім інша. Прийняти цю мінливість — значить перестати воювати із собою.
→ Дисоціативний розлад • Прийняття: коли психіка дозріває до миру з реальністю • Спокій — новий тип присутності