МРО — коли ти не знаєш, хто ти сьогодні

Анна Зоц

05.11.2025

Здається, ніби тебе щодня підмінюють.
Учора ти була впевнена, енергійна, сміялася щиро, ніби всередині нарешті засвітився світ.
А сьогодні — ніби тебе вимкнули.
Немає сил, немає бажання, немає “тебе”.
Ти дивишся в дзеркало — і не впізнаєш обличчя.
Воно наче знайоме, але порожнє.
Ти шукаєш себе у словах інших, у тому, як вони дивляться, відповідають, торкаються.
І якщо тебе раптом не помітили — здається, що ти розчинилася.
Ніби твоє існування залежить від того, чи є відбиття в чужих очах.

Межовий розлад особистості і втрата “Я”

Межовий розлад особистості (МРО) часто забирає відчуття власного “Я”.
Це як жити в будинку без фундаменту:
кожен вітер — буря, кожне слово — землетрус.
Будь-який настрій іншої людини може похитнути тебе до основи.
Ти не просто реагуєш на світ — ти стаєш його дзеркалом,
відображаючи все, що він кидає у тебе.

І втома від цього — колосальна.
Бо як триматися за себе, якщо тебе ніби немає?
Як сказати “я” там, де це “я” щодня розпадається на частини?

Саме це відчуття — одна з найболючіших граней МРО:
коли ти не розумієш, хто ти поза стосунками,
поза чужим поглядом, поза оцінкою.

Психотерапія при МРО: шлях до себе

А терапія при межовому розладі особистості — це повільне, але справжнє будування фундаменту.
Не миттєве “відновлення себе”, а процес, у якому ти крок за кроком повертаєш частини.

Спочатку — через стабільність контакту.
Через довіру, що не зникає від твоїх змін.
Потім — через розпізнавання:

“Ось це мої емоції, а ось — чужі.
Я можу відчувати їх, але не ставати ними.”

Це і є початок емоційної регуляції — вміння залишатися собою, навіть коли світ навколо мінливий.

Коли повертається “Я”

Поступово з’являється нове, тихе відчуття:

“Я — є. Навіть коли ніхто не бачить.”
“Я не зникаю, коли мене не помічають.”

І цей момент — майже священний.
Бо він означає, що ти почала відчувати себе не через реакцію інших,
а просто через сам факт свого існування.

Межовий розлад не забирає твою сутність назавжди.
Він просто робить шлях до неї довшим і глибшим.

Але коли ти нарешті торкаєшся цього внутрішнього “я”,
вперше з’являється спокій — без страху втратити себе.

Ти все ще мінлива, емоційна, жива —
але тепер у тебе є центр.
Місце всередині, де тихо і міцно.
Місце, з якого починається фраза:

“Я існую. Навіть коли ніхто мене не бачить.”

Почуття “я не знаю, хто я” часто приховує історію, у якій довго не було безпечного простору для себе. Тепер його можна створити.
→ Дисоціативний розлад • Емоційна саморегуляція: коли опора — всередині • Прийняття: коли психіка дозріває до миру з реальністю