Коли болить не тільки втрата

Вікторія Бельговська

12.10.2025

“Я мала зробити більше.”
“Чому я не побачила раніше?”
“Я винна, що це сталось.”
“Я горюю не так, як треба.”

Провина після втрати часто приходить у найслабший момент — коли ви і так на межі.
Це емоційний біль, який ніби додається зверху до горювання, посилюючи відчуття безсилля й самотності. Провина шепоче, що все було б інакше, якби ви… І ніби забирає право просто сумувати. Просто жити.

Чому так відбувається?
Бо горювання — це хаос. А провина створює ілюзію контролю:
“Я винна → значить, можна було щось змінити.”
Це легше, ніж визнати: іноді ми справді безсилі перед втратою. І це — найболючіше.

Провина після втрати також може бути способом уникнути глибокого, розмитого болю. Вона гостра, ясна, знайома. А справжній сум — неконтрольований, такий, що вибиває ґрунт з-під ніг.

Що з цим робити?

Зупинитись. Спіймати момент, коли знову починаєте себе “гризти”. І подихати — це допомагає повернути внутрішню опору й зменшити емоційне перевантаження.

Запитати себе чесно:
Це правда? Чи це просто біль, який хоче знайти винного?

Пам’ятати: провина в горюванні — це не доказ вини.
Це доказ значущості. Це психологічна реакція на втрату, а не характеристика вас.

Говорити про це. З кимось, хто не судить. Хто може просто бути поряд і дати відчуття, що ви не самі у цьому.

Повернутись до тіла. Дати собі трохи турботи — ковток води, теплий плед, тепло на грудях. Це не втеча. Це спосіб витримати важкі емоції.

Повторювати собі:
“Я робила те, що могла, у той момент. Із тим, що знала. Із тим, як почувалась.”

Іноді провина стихає лише з часом.
Іноді — тільки в роботі з терапевтом.
Але вона не говорить про те, яка ви.
Вона говорить про те, наскільки важливою була втрата.
І про те, як сильно вам болить.

Якщо вам відгукнувся цей текст, читайте також:

Хибне (невротичне) відчуття провини

Сором — коли хочеться зникнути, а не виправитися

Коли горювати не по силах