Циклотимія

Author Чайка Катерина

Чайка Катерина

29.09.2025

— це коли ти то обіймаєш світ, то хочеш сховатися під каменем. І все в одному тижні.

Ні, це не “характер такий” і не “ти просто емоційна людина”. Це про те, як всередині тебе змінюється все — швидкість, температура, близькість, тіло, відчуття себе. І все це — без попередження.

Ти можеш прокинутися і раптом зрозуміти, що жити — це майже радість. Хочеться писати, бігти, починати нове, розповідати вголос, будувати великі плани. Але проходить три дні — і тебе ніби здуває. Не голосно й не трагічно, а так, ніби хтось висмикнув дріт з розетки. І ти сидиш, дивишся в пустку, не можеш вирішити, поїсти чи полежати. Нічого не хочеться. Все здається безсенсовним. Іноді навіть думаєш: “Та може, я все це видумую?” Ні, не видумуєш. Це реальність.

Циклотимічний розлад — це молодша сестра біполярного розладу. Не така гучна, не така руйнівна, але така ж справжня. Так, тобі можуть казати: “Ну, ти ж не в маніакальній фазі, це не хвороба”. Але вона є. Просто не так сильно виражена — ніби тінь, що слідує за тобою. То ти — сонце, то — прохолодна сіра пляма.

Інколи важко пояснити, що з тобою. Люди помічають: “Ти була іншою вчора”. А ти сама не знаєш, яка ти сьогодні. І від цього — сором. Хочеться тримати стабільність, але її ніби немає в конструкції.

Це не примхи і не лінь — це особливість нервової системи. Робота мозку. Це психіка, яка то набирає оберти, то гальмує. Іноді ти почуваєшся майже генієм, іноді — ніким. Це не жарти, бо за цим може ховатися самотність, сором, неприйняття себе. А ще — відкладання важливих кроків, коли ти не впевнена, чи можна довіряти собі.

Але це не вирок. лікується. З нею можна жити — і навіть творити, відчувати, бути. Головне — розпізнати симптоми, прийняти, назвати речі своїм ім’ям і, можливо, звернутись до психіатра чи психотерапевта.

Бо ти не маятник, який коливається без кінця. Ти — людина.
Ти не зобов’язана бути зрозумілою й зручною щодня.
Ти маєш право бути почутою.

Настрій то піднімається, то падає — і здається, що стабільності немає. Але циклотимія часто стає сигналом: настав час сповільнитися й налаштувати ритм життя.
БАРСпокій — новий тип присутностіЩо стоїть за гнівом

Наші останні статті

Допомога при СДУГ (РДУГ) у дорослих рідко обмежується лише медикаментами чи психотерапією. У статті розповідаємо, з яких ланок складається підтримка при СДУГ, як поєднуються медикаментозне лікування, психоедукація, психотерапія та зовнішні опори, і чому саме їхня спільна робота допомагає поступово будувати повсякденне життя з урахуванням особливостей нервової системи.

16.07.2026

Допомога при СДУГ у дорослих: з чого вона складається

Допомога при СДУГ (РДУГ) у дорослих — це мережа підтримки, яка складається з кількох напря...

СДУГ у дорослих часто виглядає зовсім не так, як у дитинстві. Гіперактивність може стати менш помітною, зате на перший план виходять труднощі з організацією, пам'яттю, плануванням і повсякденними справами. Саме тому багато людей роками не впізнають у себе синдром дефіциту уваги та гіперактивності, хоча вже давно живуть із його проявами.

У статті розбираємося, чому симптоми СДУГ змінюються з віком, як формуються компенсації та зовнішні опори, чому дорослий СДУГ часто залишається непоміченим і що насправді стоїть за фразою «я просто завжди так роблю». Про виконавчі функції, адаптацію нервової системи та довгий шлях, який проходить людина, навчаючись жити зі своїми особливостями.

08.07.2026

Як виглядає СДУГ у дорослих

Більшість людей досі уявляють людину з СДУГ як дитину, яка не може всидіти на місці, перебиває в...

Майбутнє завжди містить частку невизначеності. Але чому одні люди у відповідь починають усе контролювати, інші уникають рішень, треті шукають підтримки, а хтось знаходить опору у власному досвіді чи гуморі? Справа не в характері, а в тому, як психіка намагається повернути відчуття стійкості.

У статті розбираємося, як психологічні захисти допомагають переживати невизначеність, чому самі по собі вони не є проблемою та коли починають обмежувати наше життя. Поговоримо про психологічну гнучкість, резильєнтність, стратегії подолання і про те, як терапія допомагає не позбутися звичних способів реагування, а поступово розширити їхній репертуар.

25.06.2026

Що робить психіка, коли майбутнє невідоме

Щодня ми стикаємося з невизначеністю, хоча часто навіть не помічаємо цього. Ми не знаємо, як про...

Гіперконтроль часто сприймають як надмірну відповідальність, перфекціонізм або любов до порядку. Але за постійною потребою все контролювати нерідко стоїть не сила характеру, а спроба нервової системи впоратися з тривогою, травматичним досвідом або життям у невизначеності.

У статті розбираємося, чому виникає гіперконтроль, як він пов'язаний із втратою відчуття опори, чому зустрічається при травмі, СДУГ, ОКР і тривожних розладах та чому його неможливо просто «відпустити» силою волі. Про внутрішній контроль, захисні механізми психіки та те, як у терапії поступово з'являються нові опори, завдяки яким потреба постійно контролювати життя стає меншою.

17.06.2026

Що таке гіперконтроль і чому він виникає

Гіперконтроль — це стан постійного внутрішнього контролю, у якому людина не може достатньо...