Циклотимія

Author Чайка Катерина

Чайка Катерина

29.09.2025

— це коли ти то обіймаєш світ, то хочеш сховатися під каменем. І все в одному тижні.

Ні, це не “характер такий” і не “ти просто емоційна людина”. Це про те, як всередині тебе змінюється все — швидкість, температура, близькість, тіло, відчуття себе. І все це — без попередження.

Ти можеш прокинутися і раптом зрозуміти, що жити — це майже радість. Хочеться писати, бігти, починати нове, розповідати вголос, будувати великі плани. Але проходить три дні — і тебе ніби здуває. Не голосно й не трагічно, а так, ніби хтось висмикнув дріт з розетки. І ти сидиш, дивишся в пустку, не можеш вирішити, поїсти чи полежати. Нічого не хочеться. Все здається безсенсовним. Іноді навіть думаєш: “Та може, я все це видумую?” Ні, не видумуєш. Це реальність.

Циклотимічний розлад — це молодша сестра біполярного розладу. Не така гучна, не така руйнівна, але така ж справжня. Так, тобі можуть казати: “Ну, ти ж не в маніакальній фазі, це не хвороба”. Але вона є. Просто не так сильно виражена — ніби тінь, що слідує за тобою. То ти — сонце, то — прохолодна сіра пляма.

Інколи важко пояснити, що з тобою. Люди помічають: “Ти була іншою вчора”. А ти сама не знаєш, яка ти сьогодні. І від цього — сором. Хочеться тримати стабільність, але її ніби немає в конструкції.

Це не примхи і не лінь — це особливість нервової системи. Робота мозку. Це психіка, яка то набирає оберти, то гальмує. Іноді ти почуваєшся майже генієм, іноді — ніким. Це не жарти, бо за цим може ховатися самотність, сором, неприйняття себе. А ще — відкладання важливих кроків, коли ти не впевнена, чи можна довіряти собі.

Але це не вирок. лікується. З нею можна жити — і навіть творити, відчувати, бути. Головне — розпізнати симптоми, прийняти, назвати речі своїм ім’ям і, можливо, звернутись до психіатра чи психотерапевта.

Бо ти не маятник, який коливається без кінця. Ти — людина.
Ти не зобов’язана бути зрозумілою й зручною щодня.
Ти маєш право бути почутою.

Настрій то піднімається, то падає — і здається, що стабільності немає. Але циклотимія часто стає сигналом: настав час сповільнитися й налаштувати ритм життя.
БАРСпокій — новий тип присутностіЩо стоїть за гнівом

Наші останні статті

Завершення терапії — це не просто кінець, а окремий етап роботи. У статті — про те, як виглядає цей процес, чому важливо не зникати мовчки і що саме дають завершальні зустрічі. Про стосунок із терапевтом, досвід зворотного зв’язку і можливість винести з цього зв’язку щось своє.

20.04.2026

Як виглядає завершення терапії і чому воно важливе

Завершення — це не обов’язково крапка. Частіше — кома. Місце, де ви трохи довш...

Терапія для нейровідмінних дорослих часто виглядає інакше, ніж очікується на початку. У статті — про те, коли взагалі з’являється тема нейровідмінності, як змінюється фокус роботи і чому важливо не «підлаштовуватися під норму», а зрозуміти власні особливості. Про РДУГ, аутичний спектр і поступове відновлення контакту з собою.

16.04.2026

Як проходить терапія для нейровідмінних дорослих

На початку терапії про нейровідмінність зазвичай не йдеться. Під нейровідмінністю я маю на уваз...

Іноді в терапії зв’язок, який уже з’явився, ніби зникає. У статті — про те, чому це може статися, як відрізнити втрату контакту від складного етапу роботи і що робити в такій ситуації. Про розмову з терапевтом, страхи, які за цим стоять, і можливість відновити зв’язок або визнати його втрату.

10.04.2026

Що робити, коли зв’язок у терапії зник: як зрозуміти і що це означає

Це лякає. Бо все ж почалося: довіра, відкритість, опора. І раптом — щось змінюється. І з&r...

Здається, що все

06.04.2026

Як зрозуміти, що зв’язку в терапії немає

Іноді здається, що все нормально: терапевт чемний, розпитує, щось коментує. Але щось всередині н...